Потрохи знимкую, бо світ прекрасний, але мало хто це бачить.

А поміж тим:

вчуся любити життя, як батько умів, і долюбити...

кохаюся у погляді дружини і щемом озивається серце в обіймах дитячих рученят

заздрю материнській здатності спати і не випускати з рук немовля

розкошую в проміннях ранкового сонця і баную, коли воно ховається за небокрай

не кусаю своїх кулаків, бо, може, знадобляться

шукаю та не знаходжу нікого, хто б сміявся щиріше за немовлят

часом думаю, чи був би цей світ таким, якби мене у ньому не було

переконаний, що усе робити слід добре, або не робити ніяк

визнаю, що, на превеликий жаль, ми не є такими жертовними, як квіти

від того, як давно я не розчісувався, можна довідатися, наскільки я безтурботний

вважаю, що за будь-яких обставин варто залишатися самим собою!